С началом наступления немецких войск и боев за Днепропетровск летом 1941 г., на территории Игреньской больницы создан госпиталь для раненых советских солдат и гражданского населения. Через некоторое время хирургическое отделение возглавлял молодой врач, житель с. Карла Маркса (Игрень) — Михаил Зайцев. За плечами хирурга была службу в Красной армии, опыт военнопленного первых месяцев войны. Вернувшись из плена молодой человек собирал справки, что он не коммунист (хотя перед войной вступил в партию) и искал работу. Его девушка Людмила Островская — медсестра Игренском психиатрической больнице посоветовала устроиться в госпиталь, открывшийся на территории больницы. Хирургов не хватало, и Михаил, пройдя бюрократические процедуры (предоставил справки, что он не коммунист), устроился. На работе у него начинается роман с начмедом психиатрической больницы Еленой Максютой. Впоследствии любовный треугольник раскрылся и Зайцев для дальнейших отношений выбрал Максюту, на которой женился. Островская устраивала громкие скандалы, клялась отомстить своим обидчикам.
Во времена оккупации, рискуя собственной жизнью, хирург спасал красноармейцев от пересылки в лагерь военнопленных, для этого ставил ложные диагнозы, дольше нужного задерживал в больнице, делал ненужные хирургические вмешательства. Когда больным не хватало пищи, врач приносил продукты из дома и призвал сотрудников и местных жителей делать то же самое. Параллельно с этим его жена была причастна к уничтожению психически больных. О чем ее муж видимо тоже знал.
После освобождения Днепропетровска по факту массовой смерти психически больных началось следствие. Были арестованы руководители больницы, врачи и отдельные медицинские сестры. Среди арестованных была и жена Михаила Зайцева, Елена Максюта. Сам хирург, сначала проходил, как свидетель. После первых допросов, на которых он раскрыл свою патриотическую работу во времена оккупации, был отпущен домой.
Когда же обиженная им Людмила Островская встретила его после допросов, то удивилась, что он на свободе и спросила: «Тебе что отпустили?».
Через некоторое время Зайцева арестовали. Как оказалось, Островская дала показания в которых утверждала, что видела, как Зайцев добровольно делал больным смертельные инъекции. Все предыдущие показания Зайцева о его патриотической работе были изъяты из дела, а его пытками заставляли признать свою вину. Врач сломался и подписал протокол допроса в котором утверждал, что «сам изъявил желание принять участие в умерщвлении психически больных пациентов».
Любовний трикутник, окупація та жіноча помста у житті хірурга Михайла Зайцева
Із початком наступу німецьких військ та боїв за Дніпропетровськ у літку 1941 р., на території Ігренської лікарні було створено госпіталь для поранених радянських солдат та цивільного населення. Через деякий час хірургічне відділення очолював молодий лікар, мешканець с. Карла Маркса (Ігрень) – Михайло Зайцев. За плечима хірурга була службу у Червоній армій, досвід військовополоненого перших місяців війни. Повернувшись із полону молодий чоловік збирав довідки, що він не комуніст (хоча перед війною втупив у партію) та шукав роботу. Його дівчина Людмила Островська – медсестра Ігренської психіатричної лікарні порадила влаштуватися у шпиталь, що відкрився на території лікарні. Хірургів бракувало і Михайло, пройшовши бюрократичні процедури (надав довідки, що він не комуніст) влаштувався. На роботі у нього розпочинається роман із начмедом психіатричної лікарні Оленою Максютою. Згодом любовний трикутник розкрився і Зайцев для подальших стосунків обрав Максюту, на якій одружився. Островська влаштовувала гучні скандали, клялася помститися своїм кривдникам.
У часи окупації, ризикуючи власним життям, хірург рятував червоноармійців від пересилки до табору військовополонених, для цього ставив хибні діагнози, довше потрібного затримував у лікарні, робив непотрібні хірургічні втручання. Коли хворим бракувало їжі лікар приносив харчі з дому і закликав співробітників та місцевих жителів робити те саме. Паралельно із цим його дружина була причетна до знищення психічно хворих. Про що її чоловік мабуть теж знав.
Після звільнення Дніпропетровська, за фактом масової смерті психічно хворих, розпочалося слідство. Були заарештовані керівники лікарні, лікарі та окремі медичні сестри. Поміж заарештованих була і дружина Михайла Зайцева Олена Максюта. Сам хірург, спочатку проходив, як свідок. Після перших допитів на яких він розкрив свою патріотичну роботу у часи окупації був відпущений до дому.
Коли ж скривджена ним Людмила Островська зустріла його після допитів, то здивувалася, що він на волі і запитала: «Тебе що відпустили?».
Через деякий час Зайцева заарештували. Як виявилося, Островська дала покази у яких стверджувала, що бачила, як Зайцев добровільно робив хворим смертельні ін’єкції. Усі попередні покази Зайцева про його патріотичну роботу були вилучені із справи, а його катуваннями змушували визнати свою вину. Лікар зламався і підписав протокол допиту у якому стверджував що «сам виявив бажання прийняти участь в умертвінні психічно хворих пацієнтів».
Читает Валерия Завьялова
Читает Сергей Тымчук
На скамье подсудимых Зайцев оказался вместе со своей женой Максютой и другими сотрудниками больницы. К слову, между подсудимых, Зайцев был единственным, кто не работал в психиатрической больнице. Суд принял решение директора больницы В. Гончарова и начмеда А. Максюту приговорить к высшей мере наказания — расстрелу, остальные получили сроки от 15 до 20 лет каторжных работ.
Михаил Зайцев получил 20 лет каторжных работ, его сослали в Воркуту. На Воркуте узники работали в угольных шахтах. Там была высокая травмоопасность, а поэтому медицинские работники были очень нужны, особенно хирурги. В Воркуте у врача начался новый виток карьеры — заключенного врача. Через 10 лет заключения он пишет жалобу с требованием пересмотреть его дело. В жалобе раскрывает те нарушения которые были допущены следователь.
Михайло Зайцев отримав 20 років каторжних робіт, його заслали до Воркути. На Воркуті в’язні працювали у вугільних шахтах. Там була висока травмо небезпечність, а тому медичні працівники були надзвичайно потрібні, особливо хірурги. У Воркуті у лікаря розпочався новий виток кар’єри – ув’язненого лікаря. Через 10 років ув’язнення він пише скаргу із вимогою переглянути його справу. У скарзі розкриває ті порушення що були допущені слідчий.
Читает Сергей Тымчук
Его пожилая мать пишет письма Генерального прокурора СССР, Климента Ворошилова с просьбой пересмотреть дело.
Його літня мати пише листи до Генерального прокурора СРСР, Климента Ворошилова із проханням переглянути справу.
Читает Татьяна Тыщук
Свои подтверждение патриотическую работу врача пишут его односельчане, поступают десятки писем от бывших пациентов Игреньского госпиталя которых спас Зайцев.
Свої підтвердження про патріотичну роботу лікаря пишуть його односельці, надходять десятки листів від колишніх пацієнтів Ігренського шпиталю яких врятував Зайцев.
Читает Борис Рева
Читает Ольга Дячкова
Читает Елена Зюбан
В результате нескольких просмотров дел с врача в 1964 были сняты все обвинения. В Воркуте Михаил Зайцев сделал блестящую карьеру, превратившись из заключенного врача в ведущего хирурга.
У результаті декількох переглядів справ із лікаря у 1964 р. були зняті усі звинувачення. У Воркуті Михайло Зайцев зробив блискучу кар’єру, перетворившись із ув’язненого лікаря на провідного хірурга.
Читает Татьяна Волкова