Фрагменты истории, которая произошла в с. Дубовики/Медичное. В убийстве пациентов обвинили средний медицинский персонал.

Фрагменти історії, яка сталася в с. Дубовики / Медичне. У вбивстві пацієнтів звинуватили середній медичний персонал.
 


Начиная с 1930-х годов на территории Васильковского района Днепропетровской области, возле с. Дубовики, была создана лечебно-трудовая колония, в которой содержались психически больные, находившиеся на стадии выздоровления.

Перед наступлением немецких войск часть врачей была эвакуирована, а часть ушла на фронт. На момент оккупации в больнице осталась одна врач, медицинские сестры и санитары. Вступив на территорию села Дубовики, оккупанты отобрали запасы провизии, топлива и медикаментов находившихся в колонии. Иждивенцы получали минимальные дозы низкокалорийной пищи, что привело к голоду и прогрессированию хронических болезней. В поисках пищи часть воспитанников ходила попрошайничать по соседним селам.


Починаючи із 1930-х років на території Васильківського району Дніпропетровської області, біля с. Дубовики було створено лікувально-трудову колонію у якій утримувалися психічно хворі, які знаходилися на стадії видужання.

Перед наступом німецьких військ частина лікарів була евакуйована, а частина пішла на фронт. На момент окупації у лікарні залишилася одна лікарка, медичні сестри та санітари. Вступивши на територію села Дубовики окупанти відібрали запаси провізії, палива та медикаментів що знаходилися у колонії. Утриманці отримували мінімальні дози низькокалорійної їжі, що призвело до голоду та прогресування хронічних хвороб. У пошуках їжі частина утриманців ходила жебракувати по сусідніх селах.

Из просьбы о пересмотре дела Евдокии Макаренко
Читает Александра Беленинник

Особенно тяжелой для пациентов оказалась зима 1941-1942 гг., которую более 200 пациентов не пережили. От холода, голода, отсутствия медикаментов пациенты начали массово умирать. В нетопленных помещениях иждивенцы сидели прижавшись друг к другу, укрывались матрасами. Среди технического персонала начали ходить слухи, что врач Я. Шиманская и медицинские сестры травят пациентов. После того, как большинство пациентов умерли, остальных отправили в Игреньскую больницу, где они были уничтожены медицинским путем.


Особливо тяжкою для утриманців виявилася зима 1941-1942 рр., яку більш як 200 пацієнтів не пережили. Від холоду, голоду, відсутності медикаментів пацієнти почали масово помирати. У нетоплених приміщеннях утриманці сиділи притиснувшись один до одного, укривалися матрацами. Поміж технічного персоналу почали ходити чутки, що лікарка Я. Шиманська та медичні сестри труять пацієнтів.  Після того, як більшість пацієнтів померли решту відправили до Ігренської лікарні де вони були знищені медичним шляхом.

Из жалобы Любови Харун
Читает Ирина Бурматова

После освобождения с. Дубовики по факту массовой смертности больных началось следствие. По подозрению в отравлении больных были арестованы медицинские сестры О. Яценко, Л. Харун, М. Мальцева, Е. Макаренко, и комендант (бывший иждивенец колонии) А. Москаленко. Следователь Романенко оказывал давление на подозреваемых: бил, унижал, шантажировал, заставив подписывать показания, в которых те признавали себя виновными.

По приговору суда Яценко и Москаленко получили высшую меру наказания – расстрел. Остальные — по 20 лет каторжных работ. С 1954 медицинские сестры начали писать жалобы, в которых говорили о методах следствия, они требовали пересмотреть дело и отмечали, что отбывают наказание без вины. В результате нескольких пересмотров дела медицинские сестры были реабилитированы.


 

Після звільнення с. Дубовики за фактом масової смертності хворих розпочалося слідство. За підозрою у отруєнні хворих були заарештовані медичні сестри: О. Яценко, Л. Харун, М. Мальцева, Є. Макаренко, та комендант (колишній утриманець колонії) О. Москаленко. Слідчий Романенко тиснув на підозрюваних: бив, принижував, шантажував змусивши підписувати покази у яких ті визнавали себе винними. 

За вироком суду Яценко та Москаленко отримали вищу міру покарання – розстріл. Решта по 20 років каторжних робіт. Із 1954 р. медичні сестри почали писати скарги у яких говорили про методи слідства, вони вимагали переглянути справу і наголошували на тому, що відбувають покарання без вени. У результаті декількох переглядів справи медичні сестри були реабілітовані.